Тріал 4х4 «Веснянки 2003»

Підготовка до Веснянок почалась з аналізу перегонів минулого року. Нам хотілось провести акцію яка була б така ж весела і дружня як перші Веснянки, і водночас з ухилом до серйозних спортивних змаганнь. До того ж досвід показав що при проведенні змаганнь позашляховиків вимоги до безпеки, суддівства, контролю часу набагато нижчі ніж в раллі або кільцевих гонках, отже нашому клубу при допомозі студентського братства цілком по силах провести повномасштабний тріал або спрінт. Залишалось вибрати тип перегонів, проконсультуватись з автомобільною федерацію і,власне, взятись за організацію. Згадавши минулий рік ми відкинули спрінт і зупинились на тріалі. Спрінт - це змагання на швидкість по доволі нескладній трассі, тут навіть не обов'язкове використання повного приводу (що й було показано на "Веснянках 2002") , в результаті чого джипери занадто ризикують, розбиваючи машини, піддаючи небезпеці себе та штурмана. На відміну від спрінту, тріал ставить вимоги іншого характеру - вміння екіпажу долати бездоріжжя та спеціальні важкопрохідні ділянки: броди, круті схили, заболочений грунт тощо, отже є більш близький до духу джиперства і також більш безпечний. За допомогою інтернету Дмитро, наш капітан, знайшов декілька регламентів джип-тріалів, що проводиться за кордоном, ми переклали документи на українську та дещо адаптували до місцевих умов. Скорочено правила проведення можна описати наступним чином:

Траса складається з декількох секцій (ділянок). Кожна секція позначається одними або декількома воротами з стовбчиків та (необов'язково) огороджується стрічкою. Для проходження кожної окремої секції встановлюється ліміт часу.

Завдання єкіпажу полягає в тому, щоб на протязі виділеного на весь маршрут часу,пройти якомога більше секцій, набравши якомога менше штрафних пунктів.

При перевищенні ліміту часу, виділеного на секцію, секція вважається непройденою. При превищенні загального ліміту часу, виділеного на трасу, всі секції, які екіпаж не встиг подолати, зараховуються як непройдені.

При проходжені траси екіпажу забронено приймати сторонню фізичну допомогу, та користуватись електричними або механічними лебідками окрім випадків особисто дозволених головним суддєю, та також окрім процедури евакуації.

Під час проходження траси штрафні пункти нараховуються за: непроходження секції в заданий ліміт часу або відмову від спроби подолання секції, торкання стовбчика воріт, повалення стовбчика воріт, торкання огороджуючої стрічки, проходження секції в неправильному напрямку, перевищення загального ліміту часу маршруту...

Далі перед нами постали два питання: вибору траси та запрошення учасників.Перше питання було вирішено традиційно, Браво (автор цієі статті) та Саньок (штурман Ниви), виїхали в неділю в Брюховичи на "копійці" і розвідали найбільш перспективні ділянки бездоріжжя, традіційно посадивши в фіналі машину у багнюку і провівши евакуацію за допомогою місцевих фермерів, за що останнім велика вдячність. За тиждень до змагань екіпаж Ферози здійснив ретельнішу розвідку трасси І-го етапу, а за три дні до початку Нивою та Ферозою було проведено повну прокладку траси ІІ-го етапу з занесенням координат в легенду маршруту. До вирішення другого питання підійшли творчо, роздрукували півтори сотні листівок з рекламою змаганнь і в вихідні дні разом зі студентами рознесли по місту та причипіли до сподобавшихся нам джипів. Як з'ясувалось пізніше, найбільш ефективна реклама - це особисте запрошення.

Незважаючи на неорганізованість реклами і нестачу часу, в акції прийняли участь 5 екіпажів - це не так вже й мало, оскільки специфіка джип-тріалів передбачає до 10, максимум до 15-ти учасників.

Нарешті настав перший день змаганнь, о восьмій годині ранку на майданчику перед супермаркетом "Лідер" почали підозріло снувати молодики в камуфляжній формі (штурмани, судді і помічники), трохи пізніше почали під'їжджати перші пілоти на чисто вимитих, блискучих джипах, яким до вечора належало придбати однаковий болотний колір, ніби вдягнутись в такі собі автомобільні однострої. Компанія підібралась вельми різноманітна: невеличка японська військова - Дайхацу Фероза, стилізована під спорт радянська Нива, темнозелений дизельний Мітсубісі Паджеро (дуже вдала модель позашляховика, в свій час добре зарекомендувавша себе в міжнародних раллі-рейдах), Ніссан Террано з потужним бензиновим двигуном, і, нарешті, справжній солдат бездоріжжя - тюнінгований ГАЗ-69 яркозеленого кольору. Також під'їхала пара легковиків з глядачами.

На цей раз ми отримали й спонсорську допомогу (наприклад супермаркет "Лідер" виділив ящик пива для переможця).Нашвидкоруч приліпивши наклейки спонсора на машини ми вирушили колоною до місця проведення першого етапу змаганнь.

Дозволю собі повернутись назад у часі до моменту організації. Власне перегони задумувалися нами як два етапи заїздів. Перший день - офіційний тріал, в точності за регламентом, з підведенням результатів і нагородженням переможців грамотами та ящиком пива. Другий день - неофіційна частина, можна сказати - показові виступи, а саме - заїзд найбільш затятих джиперів по трофійній трасі в Карвацькому лісі за правилами класу "туризм". В цьому виді всі учасники стартують єдиною колоною і долають невідому ім трасу, керуючись легендою з прописаними орієнтирами, поворотами і GPS-координатами, допомагаючи один одному і працюючи єдиною командою. А власне переможець визначається голосуванням учасників, коли кожен екіпаж після фінішу виставляє оцінку всім іншим.

Отже приіхавши на полігон першого етапу ми заходилися виконувати стандартні процедури, технічний комісар почав перевіряти машини на відповідність вимогам регламенту та роздавати екіпажам номери, головний суддя та помічники зайнялися встановленням воріт у заздалегідь намічених місцях. Варто відмітити, що полігон є дуже складний, навіть для серйозних позашляховиків. В найбільш екстремальних місцях було вирішено не ставити ворота, бо "втопленого" там джипа можна було б евакуювати хіба що гелікоптером. Всього ми встановили одинадцять воріт в ділянках різного ступеня складності. Деякі з них - на крутих нерівних схилах, інші в заболочених секторах, парочка найскладніших позначала ділянки торфяного болота і мініатюрне штучне озерце півметрової глибини.

І ось нарешті наблизився термін старту - 12.00. За жеребкуванням перший номер дістався екіпажу нашого капітана - Дмитра. Дана команда на старт і Фероза стрімко рушила вперед. Перші ворота для досвідченого водія були просто іграшкою, але вже другі ворота стали серйозною перепоною: не зовсім правильно вибравши кут заїзду, водій два рази намагався штурмувати крутий підйом "ходом" за рахунок динамічного двигуна, але перестарався і, невдало стрибнувши, ліг рамою на земляний горб.Втративши декілька хвилин на безплідні спробі вирватися, екіпаж запросив евакуацію, після проведення якої та зарахування штрафних пунктів, вирушив наздоганяти втрачені хвилин. Треті ворота пройдені майстерно, і ось попереду четверті ворота… Відверто кажучі, після попередньої пішої розвідки траси, більшість штурманів завчасно відмовили своїх пілотів від штурму четвертих воріт, адже торфяне болото з високими кочками, проміж яких нога легко провалювалась вище коліна у болотну жижу, є дуже і дуже складне для проходження його колісною машиною, що й підтвердилось коли Фероза пробившись через половину ділянки все ж таки втратила швидкість і загрузла. Тепер вже евакуація постала відчутно складнішим питанням, але через деякий час ми зрозуміли що на горизонті з'явилась набагато серйозніша проблема...

Для початку мені, як головному судді довелося поясняти ситуацію двом інспекторам ДАІ, увагу яких привернули ревучі мотори машини і гурт людей, спочатку обурені правоохоронці намагалися вияснити - хто відповідає за цю акцію, вельми небезпечну як на їх думку, але вияснивши що змагання відбуваються з власної ініціативи водіїв причому далеко від проїзжої частини, і кожен екіпаж дотримується необхідної техніки безпеки, інспектори заспокоїлись і вже не перешкоджали проведенню Веснянок. Та як з'ясувалось пізніше, даішники - далеко не ті люди що можуть становити небезпеку для аматорського автоспорту, розлючені селянки з вилами - ото вже сила проти якої важко щось протиставити. Поки екіпажі інших позашляховиків намагалися сталевими тросами витягнути Ферозу з торфяного полону, на місце подій прибули місцеві жительки літнього віку і почали категорично вимагати полишити іхнє, як з'ясувалось, пасовисько. Аргументи про то що ми їздимо далеко від трави і по таких ділянках де корови просто біологічно пастись не можуть, не подіяли, також не подіяли пропозиції заплатити в якості компенсації суму, що дорівнює їх затратам на річну оренду цієї ділянки. Врешті-решт щоб уникнути скандалу, екіпажами було прийняте рішення припинити перший етап і приступити до другого етапу, трофі-рейду в Карвацькому лісі, що й було згодом успішно виконано. Хоча успішне виконання програми трофі-рейду зовсім не означає легкої прогулянки, для цього довелось докласти максимум зусилль і побороти багато несподіваних труднощів, що зустріли нас відразу по прибутті на початок маршруту другого етапу.

Отже Весняний день вступав в післяобідню фазу, коли колона джипів прибула в Дубляни і, перегрупувавшись, попрямувала на старт рейду. Звіривши координати GPS-навігатора з "легендою" траси, Джоб (головний штурман) дав добро на старт колони. Першим пішов Сашко на Ниві, слідом вирушили екіпажі ГАЗа, Мітсубісі і Ніссана, замикав колону Дмитро на своїй ласкаво прозваній "вузькоокій табуретці".

Після орієнтиру "Міст" почалась перша ділянка підвищеної складності - природнє болото. Нива впевнено пройшла спец-ділянку, за нею так само впевнено пройшов "газон", а ось пілот Паджеро припустився стратегічної помилки, призупинився на мить і машина миттєво загрузла, наступними мусили стати Ніссан Террано і Фероза. Але все ж таки машина показали себе з хорошого боку, достатньо було гуртом підштовхнути і далі потужний двигун і "болотяна" гума із "зубастим" протектором зробили свою справу та й водій вже не робив більше помилок, вправно провівши автомобіль крізь спец-ділянку. А ось у Ферози становище було набагато складнішим. Через нестачу часу на підготовку машини, екіпаж не встиг придбати нову "болотяну" гуму, і старенька зношена "всесезонка" безпомічно буксувала в бруді лише закопуючи колеса все глибше і глибше, залишалось єдине рішення - розмотувати сталевий трос і кріпити до коліс катушки механічної лебідки, так звані самовитягувачі.

В цей час Террано вирушив в обхід, автоматична коробка передач та автоматичні ступиці підключення передніх коліс зробили цю машину найменш пристосованою до жорсткого бездоріжжя, тому пілоту приходилось покладатися в першу чергу на власний раллійний досвід та кмітливість. Досить поплутавши між дерев, втискуючи велику машину у біль-менш широкі проходи між стовбурами, Сашко і Павло змушені були врешті-решт виїхати на колію де й успішно "засіли". На щастя Ніссан застряг недалеко від фінішу спец-ділянки, отже зачеплений двійним сталевим тросом був після декількох невдалих спроб витягнутий "газоном" на твердий грунт. В цей час екіпаж Ферози вже відкопав колеса і закріпив на них катушки самовитягувачів, залишалось прикріпити до них шістдесяти-метровий трос, пропущений крізь блок, що був причеплений до дерева, і машина впевнено поповозла по болоту, повільно намотуючи трос на сталеві барабани. Досить непогане інженерне рішення, особливо якщо порівняти по ціні з фірмовою електричною лебідкою, то виходить декількасот гривень проти тисячі доларів при приблизно однаковій ефективності.

Але не буду відволікатись від самих перегонів. Наступні ділянки проходились досить впевнено, не було також проблем з орієнтуванням. Легенда читалась легко і навіть не знадобилось перевіряти регулярно покази GPS-навігатора. І ось нарешті колона прибула до передостаннього орієнтиру, за яким починалась найскладніша спец-ділянка - глибокий рів з водою. Нива розвернулась і відправилась до першого орієнтиру по забутий в гарячці перегонів інвентар, давши дорогу "газону". Орест сміливо рушив на штурм перепони, але вже через декілька секунд машина безпомічно буксувала в канаві, вивісивши колеса з обох боків і впершись бампером у землю. Як ми потім побачили на відеозапису, досвідченому водію не вистачило зовсім трішки щоб прорватись, але відсутність блокування міжколісних диференціалів зіграло свою негативну роль і в останній момент забуксували вивишені колеса і відкотився назад досі непереможний позашляховик, а потім вже і вперся в землю передком. Після того були спроби виїхати за допомогою "розгойдування", але нерівність місцевості була занадто великою і ніяк не вдавалось досягнути зачіплення обох коліс принаймі одного з мостів. Врешті-решт Паджеро, відхилившись від маршруту і об'іхавши канаву іншим шляхом, виконав роль служби 911, витягнувши товариша по команді, для чого прийшлось зачіпити разом три гнучких стропи. Поодинці стропи рвалися мов нитки, сталевий трос в такому випадку навіть не варто було пробувати, оскільки при витягуванні методом ривка відламали б фаркоп і крюки.

Наступним поїхав наш капітан, зрозуміло "посадивши" Ферозу у таку саму позу. На цей раз визволення було лише питанням техніки та декількох хвилин. Закріпивши троси на завчасно надягнуті катушки, Дімка витягнув машину вже звичним для нього методом. Останнім бар'єр штурмував Террано, як ви здогадуєтесь, - це завершилось традиційним вивішуванням коліс і впиранням у землю. Правда витягували його з канави не зовсім традиційно, довгобазний джип вагою дві з половиною тонни це не проста задача, але згодом впорались сінхронно двома машинами, розчистивши попередньо майданчик для маневру.

І ось перегони завершено, наступає урочиста частина змаганнь з объявленням переможців і розпиттям призового фонду. Оскільки рейд по класу "туризм" вперше проводився нашим клубом, то одностайним голосуванням вирішили що всі екіпажі отримують перше командне місце, після чого дружно випили пиво і екіпажі приступили до приготування святкової вечері на вогні, тобто власне того для чого всі і збиралися в цей сонячний весняний день 8-).

Клуб "Львів 4х4" виражає велику вдячність Студентському братству Львівської Політехніки за допомогу у організації перегонів, "Автомобільному жіночому клубу" за допомогу у розповсюдженні інформації і моральну підтримку, та також Автомобільній Федерації України за консультацію з питаннь організації і суддівства.

07.05.2003 / Автор: Олександ Рушаков (Bravo)