Розвідка Парашки вересень 2003

19 вересня 2003 року увечері двома машинами (Нива та Opel "Frontera") ми вирушили у напрямку Сколе, на чергові пошуки дороги на Парашку. Парашка зустріла нас як завжди. Тобто на неї ми як завжди не попали, але підійшли доволі близько. Перші наші спроби почалися перед Сколе. Але це був тупиковий варіант, котрий нічого нам не дав і після чергового впирання в тупики ми знову повернулись на трасу. Наступний штурм почався вже з с.Коростів через бази до ретранслятори, на котрий ми в принципі і мали попасти. Ретранслятор штурмували без особливих проблем, не враховуючи доволі затяжного траверсу розбитого гусиничною технікою. Під ретранслятором і заночували.

На наступний день пройшли біля ретранслятора і спустились з нього на хребет що веде до Парашки. Спуск на хребет окремий вид тріалу, коли машина йде під таким кутом вниз, що на верх без додаткових засобів вже не повернеться, в принципі повертатись назад цією дорогою ми і не планували. Хребтом йшли доволі повільно. Місцями рівна дорога починала стрімко підніматись вверх і заходити в ліс де машини майже продирались крізь кущі та дерева. Спроби підніматись не по дорозі, а по траві теж нічого не дали, колеса працювали як газонокосилки і не могли зачепитись за ґрунт. Місцями дорогу підкопували і зрізали края розмитих колій. В основному, при підйомах з поворотами для легшого переходу з однієї колії в іншу чи виходу з них. Пройшовши хребтом до моменту - дорога перейшла в стежку, а стежка пішла по хащах та стрімко догори через каміння ми почали звалюватись на дорогу, що йшла внизу з лівої сторони траверсом на Парашку і вниз. Так як наша частина розвідки була закінчена і ми збирались повертатись, то напрямок "до низу" підходив нам краще всього.

Спустившись на дорогу, пішли вниз. І вже через 100 м. зрозуміли що дорога для фіри нам зовсім не підійде, ширина колії та проїжджої частини навіть і приблизно не вписувалась в ширину машин. Розворот і повернення назад (100м!) зайняло трохи більше 6 годин. Протягом яких ми з правої сторони дороги скопували гору, а з лівої насипали дорогу для того щоб ширини дороги була хоча б по ширині коліс. Будь-яку просідання коліс вліво і машина злітає в низ. Кут десь 65-70 градусів, ходити ногами деколи просто неможливо, круто дерешся догори на четвереньках, відстань до дерев в окремих місцях 20-30 м. в середньому 15 м., дерева окремо стоячі, якщо злетиш то нічого тебе не гальмує зразу. Розворот на такій дорозі вимагав хоча б якоїсь невеликої площадки, яку нам прийшлось розчищати сокирами, та і вона була під кутом так що повернення на саму дорогу, не обійшлось без чергового штовхання та копання.

Без пригод не пройшло. Під час підйому Нива зірвалась з гальм і пролетівши пару метрів по дорозі злетіла трохи вліво, налетіла на свіже-спиляний пеньок, довбанулась по ньому мостами і карданом, а задом ввалилась в повалене дерево що стирчало над землею. Удар прийшовся в ліву сторону трохи вище фар, якби трохи правіше, вивалило заднє вікно і голову водія. В принципі це дерево і зупинило політ Ниви. Пішло трохи часу на розчистку колод та каміння що позалітали під колеса, після цього рух було продовжено.

Спроба продовжити рух в іншому напрямку дороги теж зазнала поразки, настала темрява. Проте неглибока розвідка показала що в протилежний напрямок дороги теж нема. Балансуючи на грані зриву, та спокушаючи долю, ледве вибрались назад з лісу на галявинки хребта. Пілоти "тихо раділи" матом від щастя, що залишились живі та обнімались з товаришами. Запас харчів практично мінімальний, пального в Ниві літрів 10, а то і менше. Поділивши бідний пайок на дві частини, одну з'їли і пішли спати. Зранку нас розбудили не то мисливці не то браконьєри і були дуже здивовані від того звідки тут взялися машини. Після недовгих переговорів вони приблизно пояснили дорогу якою можна траверсувати ретранслятор. Дочекавшись поки висохне роса ми почали підніматися на хребет по траві, все пройшло доволі гладко хоча підйом таким не здавався, колеса як завжди працювали на траві в режимі газонокосилки. Пройшли майже до ретранслятора, знайшли дорогу вправо, розвідали майже до низу — непроходима. Колії від уралів та зілів розмиті водою і представляли собою траншеї, місцями замість доріг насипи каміння на крутих спусках, колесам зачепитись нема за що. Пройшовши ще далі по хребту, знайшли траверс навколо ретранслятора, трохи там покопали рихлий ґрунт в який постійно заривалися колеса вискочили на серпантин яким піднімались в п'ятницю вночі. Спустились в Коростів. І до дому. у Львові були о 19-й вечора 21-го вересня 2003.

Загалом маса адреналіну, купа досвіду. Як збитки, розбита трохи ходова Ниви, кардан. Розірвало колесо, пробита запаска (латка відлетіла), розбитий дисплей цифрової камери.

22.09.2003 / Автор: Володимир Яцинич (JOB)