Autumn Tour to Plishka 2002

Підготовку до ATP 2002 (Autumn Tour to Plishka) ми почали з перевірки нового учасника нашого автопарку (японський легкий джип Daihatsu Feroza, військова модифікація) та тюнінга машин. В принципі тюнінгом це назвати важко, скорше стайлінг, оскільки зміни торкнулися в першу чергу зовнішності автомобілів. Було встановлено кенгуріни (бабушковідбійники), на Ниву встановили так звану "тракторну" гуму (до речі не звичайну ВЛИ-5, а більш круту військову гуму, порівняно з якою старенька совкова "ялинка" виглядає досить блідо) обвішались протитуманками, пошуковими прожекторами, протигілковими тросами, даховими багажниками та ін. Також Олег зробив Ниві дводюймовий ліфт задньої підвіски. Не забули і про снарягу, кожен екіпаж мав пару лопат, троси, топор, фонарі, і навіть по дві кишенькові рації.

На вихідних провели легке тренування на Дублянському полігоні. Ліс, болото і Смоляна річка. В процесі вияснилося що "вузькоока табуретка" приблизно рівна Ниві по прохідності.

Причому: Фероза має трохи менший кліренс, але це компенсується більш потужним двигуном і міцною рамою з захистом основних вузлів, що дозволяє без особих проблем скребти дном по нерівностям траси. Нива має шини з більш агресивним протектором але відчутно вужчим пятном контакта на дорозі ніж всесезонка Катонича.

Отже вердикт: Фероза менше вязне в багні, зате Нива краще проходить нерівності.

Були і веселі моменти під час тестування, один раз Сашко як завжди не подбав за бензин і прийшлося їздити на заправку і заправлятися в пляшку з під Кока-Коли; іншим разом Дайхацу штурмувала занадто крутий спуск і вперлась кенгуріном в землю, довелось витягувати і рихтувати… врешті-решт тест закінчився, мілкі недоробки виявлені під час тесту були видалені, всі з нетерпінням чекали на старт трофі-рейду.

І ось, 3-го жовтня 2002 року, стартував перший осінній карпатський трофі-рейд серії ATP-20хx.

Виїхали зранку в південному напрямку, прямували до першої точки маршрута - с. Нижньосиньовидне. Поки рухались по шосе, зустрічні водії вивертали шиї, ДАІшники також проводжали поглядами але ні разу не зупинили. Приємно :-)

Нарешті приїхали на місце і почали сходження на Плішку, це одночасно назва гори і також, в даному випадку, кодова назва хатинки лісника.

Спочатку було "легке" бездоріжжя, тобто там де УАЗіки на "колгоспних мостах" їздять, потім почалося Камазно-Уралове бездоріжжя, першим підтвердженням стало те що дорога закінчилася розворотом і об'їздом х.з. куди, а подальший потрібний нам напрям проходив по руслу гірської річки і виходив через 40 метрів на лісовозну дорогу.

Перед нами встало питання герметизації мостів, а власне герметизації вентиляційних сапунів, що по причині зношеності клапанів могли пропускати воду. Ми дістали припасені зазделегідь презервативи і полізли під машини, але наше заняття було перерване "великим братом", ЗИЛ-131 завантажений лісом спустився з протилежного боку до річки і попрямував до нас, по занурюванню його коліс ми приблизно визначили глибину і зрозуміли що герметизація нам не потрібна, і так пройдемо, і пройшли … з піснями і матом.

По ходу визначилися деякі особливості пересічення гірських бродів, із-за капоту мало чого видно тому штурман вилазив з вікна і висів в дверях для того щоб контролювати прохід по руслу, а камінчики вони ж не м'які і підвіска у джипа жорстка, мотиляло не по-недитячому, але зі сторони було прикольно навіть на камеру знімали. Оскільки річки часто попадалися, то далі зовсім знахабніли, штурман внаглую звисав з вікна а другий пілот вставав ногами на задній бампер і тримався руками за дах.

Потім почалося вже менш цікаве заняття, подолання бруду і глини, підйом вгору по кам'янистій дорозі, з попереднім проходом пішки і вивертанням самих небезпечних каменів вручну.

Коротше кажучи, в справжній засаді ми в перший день так і не побували.

По дорозі ще зустрічали "великих братів" у вигляді КамАЗа і Уралу, їх екіпажі дивилися на нас як на інопланетян, мол, "а ви сюди як пробралися?", десь ближче до вечора приїхали на Плішку.

На Плішці класний будиночок лісника, але проблема з дровами,…. але не для нас. :-) Довкола вологий ліс, хмизу немає, зате недалеко є цілком сухі повалені дерева. Процедура була наступна: Нива під'їжджає до дерева, прив'язується міцний буксирный канат і Нива різко рушає, колода або вивертається або ламається пополам і потім буксирується до хатинки, де розділюється на частини методом скидання однієї колоди на іншу, а далі вже сокирами. Протопили ми цю хатинку до консистенції сауни.

Вечір був стандартний, буянили, пили, приколювалися, влаштували дискотеку, благо у Дімича потужний мп3-плеер і компактів з собою неміряно, потім лягли спати у натівськи спальники, які покидали на дошки вкриті сіном.

Так пройшла перша доба.... ранок був не добрим :-)

Доки відходили, приїхав "великий брат" (Урал) з місцевими, за сіном. Похмуро дивилися на те що ми господарюємо в хатинці, ми дали їм пачку сигарет, вони попросили ще пляшку горілки, горілки ми не дали.

Після відхідняку і завтрако-обіду прибралися в хатинці і завантажившись у машини, виїхали в напрямі Тисовця.

Посеред дороги у Катонича полетів генератор, принаймні так показали прилади. З'явилася перспектива тягнути його на буксирі до самого Львова, всім стало сумно. Катонич і Олег трахалися з електрикою біля години, нарешті полагодили, з'ясувалося що просто глючили контакти в релюшках, колишній господар умудрився залити частину двигуна кислотою. Всі веселі поїхали далі і нарешті знайшли конкретну непроходиму "засаду", коли Тисовець стало видно зовсім близько...

Офігенно крутий глинисто-кам'янистий підйом. Судячи з ялиночок посеред колії цим шляхом не користувалися вже років п‘ять-шість, потім ми зрозуміли чому...

Штурмани і другі пілоти взявши лопати і сокири пішли розчищати дорогу і готувати так звані "точки зупину". Мудохалися довго, нарешті, підготувавшись, пішли на штурм. Спочатку пішла Нива, до першої точки зупину дійшла легко, відпочили, рвонулися на штурм і.... фігушкі. :-( Машина ковзає, буксує, скочується назад, небезпечно крениться... до другої точки так і не дісталися.

Залишили Ниву остуджувати движок, на штурм пішов Дайхацу. Легко пройшов першу точку, з піснями і танцями виштовхнули на другу точку і пішли на штурм третьої..... звіздєц ! Все марно. Особливо адреналинові моменти були коли він починав ковзати вниз на нас, спочатку таке враження неначе зі стелі на тебе падає джип, ледве встигали розбігтися. :-)

Врешті-решт забили на цей підйом і поїхали шукати об'їзди, але проблеми не закінчились, начебто починається непогана(по місцевим міркам) дорога, поступово переходить в тракторну колію, закінчується або тупіком з лісовирубкою, або повної засадою по якій їздять (судячи по слідах) тільки здоровенні гусеничні всюдиходи(таких багато спостерігали припаркованих на вирубках) ... З настанням темряви розбили табір на першій-ліпшій поляні, що трапилася. Приготували і з‘іли гарячу вечерю і лягли спати.

Вночі пройшов дуже сильний дощ і зранку цікаво було бачити розкладені для просушки дрова, поросші свіжим ярко-зеленим мхом. Багаття розпалювали оригінально, оскільки дерево все навколо сире, то вогонь швидко "задихався". Знайшли оригінальне рішення, наповнювали презервативи бензином і кидали у вогонь, всім було весело. Розпалили. Потім провели нараду і вирішили поїхати на гору Парашку.

Спочатку як звичайно продиралися через бруд, потім вийшли знову на тракторну колію. У доповнення вона була красиво оформлена колодами втисненими в болото. Ниву ухитрилися посадити на одну з таких колод - півметрове в діаметрі бревно. Довго трахалися. Підіймали домкратами, подряпали злегка кузов... Я в цей час пішов на розвідку. Болото страшне, дорога являє собою глибокий вузький жолоб з профілем створеним здоровенними гусеничними тягачами. Крім того вона йде вгору і по ній нехілим потоком зливається вода, що в середині підйому робить з глею непрохідну жижу. Закінчилося тим що я провалився вище за коліна. Болото чавкнуло, але на щастя не засосало. З трудом викарабкався з нього. Злий і брудний повернувся назад і висказав все що я думаю з цього приводу. Вирішили знайти об'їзд.

Знайшли об'їзд. По руслу гірської річки, зі здоровенними каменями, що зрідка зустрічаються. Проходження виглядало прикольно. Для початку пройшлися і виворотили всі небезпечні камені які могли зрушити. Потім троє чоловіків з різних боків з раціями коректували прохід джипів. Ті повзли по каменях ледве-ледве, зісковзували, сіпалися, переставлялися. Движки ревли так що можна було тільки по рації і спілкуватися з водієм. Ниві пробили глушак, загнули кріплення ричага підвіски до балки переднього моста. Дайхацу також дзвеніла по каменям конкретно, але без важких наслідків, бо у неї агрегати краще захищені. Нарешті виїхали на якусь заброшену різарню і там розбили табір, бо вже темніло. Дров навколо неміряно. Спалили біля двох кубів лісовідходів, готували вечерю. До речі, - про вечерю: ще вдень відправили в село Ниву з останніми грошима за продуктами бо вже закінчились, вони повернулися завантажені горілкою, вином, пивом і сигаретами. З продуктів купили лише один батон. Ну як завжди :-) прийшлося збирати гриби і варити куліш з остатками сала і часником.

Ця ніч вже була останньою в тому поході. Вранці похмелились бульйоном(весь алкоголь вилакали напередодні, дурні) і відправилися додому. Колона на трасі виглядала трохи страхітливо. Кенгуріни обмотані буксировчними тросами, різні фіговини заломлені, загнуті або подряпані. Сантиметровий суцільний шар бруду на обох машинах, (в принципі такий же шар бруду і на екіпажах). Очі дико блестять на темних обличчях. Народ по трасі шарахався від нас. :-) ДАІшники знову проводжали поглядами, але навіть не намагалися зупинити.

Як висновок, можна сказати що план походу було виконано на 75%, досить непогано як для першого із осінньої серії. Вже у Львові, під час колективної наради в кнайпі, пили пиво, згадували найцікавіші моменти рейду, і вирішили що обов‘язково наступної осіні повернемось і будемо штурмувати "забутий" підйом на Тисовець але вже з самовитягувачами та лебідками. А поки що почнем готуватись до не менш важкого трофі, другого трофі-рейду зимової серії WTR-20xx.

25.02.2003 / Автор: Олександ Рушаков (Bravo)