Поївши, набравшись сили, розімнувши ноги погрузились в гуртуючий кінг каб і зі словами "гори, бізнес, бограч" рушили....
пролетівши 1000 метрів побачили полосатого жезла тих же фурашок. Попросили ввімкнути ближнье світло і побажали щасливої дороги...
Дорога потрошки погіршувалась...
Наступна зупинка Тячів. Переглянули згрубшого. взнали ціну, помінялись місцями і поїхали далі.
І от ми звертаєм з траси на Усть чорну. Дорога потрохи закінчувалась. Пробіг на годину суттьево зменшився.
Проїхавши 10-15 км по тому бездоріжжю і розминувшись з шістьма Патісонами, ми зрозуміли що ми попали рай Патісонів чи їх масове поселення...
Знов зупинка, розминка ніг, виливання переробки і зміна місць.
Непобачивши в Усті чогось цікаого і потративши не більше 15хв. вирушили у зворотньому напрямку. Майже всі надії на випрямлені ноги і хребет на передьому сидінні Патісона практично розвіялися...
Жевріла маленька надія моцно зторгувати ціну на того що стояв в Тячіві і бурно обговорювалась і розжовувалась непочищеними зубами...
Дорога до траси тягнуласт неймовірно довго... Перебування на тому страшному відрізку дороги покращували хіба Патрулі(яких ми ще побачили зо сім штук) які потрошки вселяли надію, що ми теж на такому поїдем до дому. А також покращували фантасмогорочині діалоги про все, що автоматично ставало смішним, бо настрій був веселим. А також мадами які ходили чи їздилт на велосипадах і вже були геть по весняному вдягнені ))))
Бачачи по дорозі патісонів ми зупинялись і питались чи часом не продаються, але все марно,
бо люди там на них - королі доріг...
В дорозі по тих катакомбах і трамплінах домовились про зустріч і повний огляд "тячівського".
Прибувши в Тячів ми попили лате, бо чаю там небуло. Змушені почекати 15 хв. поки приїде власник. І тому я часу я не гаяв і приказка, що "добрий господар все своє везе до дому" нівчому мене не переконала.
Руль та ручка в рідній шкірі вселяли великі надії про стан даного екземпляра. У пробіг у 108 тис.км. важкувато боло повірити. Але під капотом і в салоні все було ну просто новим. шкло на щотку приборів настільки було новим і не потертим, що складалось враження, що його там нема... всі кнопочки, ручки поворотів та світла виглядали новими, без давнознайомого смальцю та з чіткими контурами фарби нібито щойно нанесеним в Гапонії...
запустивши двигун з півтика за допомогою прикурювача віне не вирізявся особливими ривками оборотів, а скорше був досить тупим. Хоч і звук був дуже приємним та милим.
Ще до підйомника відсутність навіть мене насторожила. По дорозі до підйомника авто їхало тихо і зібрано, тільки складалось враження що крильчатка турбіни просто ВІДСУТНЯ.
Піднявши автомобіль на рівень наших макітер ми просто офігіли...
Ржа і гшиль просто почала сипатись мені на пишне волосся а всім на плечі і закомір. Груша вмикання блокади просто прогнила на виліт, чолки стали тонкішими в три а той в чотири рази. і лущились як стара шукатурка як на паркані в Обришині, по дорозі на Басівку, який отот завалиться. Телевізор відгнив і тримався хіба на радіаторі. Капот і той погнив. А про супорти і їх вишукану і точну роботу я просто мовчу...
Запропонувавши ціну за все крім гнилі, ми не зійшлися і рушили далі ...
Після веселих обговорень і винесеного вердикту, що той Вася (доречі так представився власник) ніколи за ті гроші її не продасть, Марік назвав її "мішок з гімном"...
далі ще трошки буде...
... було видно, було чути як реве ревучий...
