Ну ось і ми повернулись! Руна нас пустила!
З багатьма людьми, що відписали зверху, погоджуюсь в тому, що на цей раз це було не наше досягнення а ЇЇ. Що, масштабність заходу виросла і тому можливо потребує якоїсь організації, а можливо і ні.
Але всіх вітаю, гуртом і батька бити легше.
Друга вершина Руни далась не просто, але це в більшій мірі була прогулянка за кайфом і драйвом + бетонки не було. Чистий сніг, напрямок, і вирішення практичних завдань в снігу. Сподіваюсь пара клепок прибавилось.
Ясно що драйву було мало і після, або в процесі нічного комлання біля лумшорського костру визріло рішення їхати, ще кудись. Багато хто, не спав 24 години і мілкий пересип не додав наснаги. І тут дійсно зясувалось, що всі поїхали хто куди, хто на лижах кататись, хто на Львів, хто ще кудись порубатись. "Настоящих буйних мало, вот и нету вожаков"
Тому завдякі Володіній підказці ми висунулись у напрямку Сваляви, щоб проїхатись до Воловця по бродикам. І тут несподівано почала ломатись техніка. Заміна ступиці у Л-200 на асфальті відібрала три години. Велика вдячність всім закарпаттцям за турботу, Руна миловала, самі викрутились. Свалява відпала, і тому ми вирішили проїхатись від Воловця до Лавочного, щоб заночувати у Славському.
Коли проводжали у Нижніх Воротах Сергійка ( бо ступиця була б.у.
) підійшов Жесть і сказав, що в ньго є враження, що повний привід не врубається, враження справдилось, повний привід вмер, але - Слава Руні, після штурхання вперед - назад, зачіпилось і поїхало. Все, ура ми їдемо, в Славську домовлено про готель. Сідає сонце. І ми радісно топчемо повним приводом кілометри, що лишились до Скотарського.
Проїхавши Скотарське, впевнено погнали дорогою з твердим покриттям на Опорець, і тут в лісі на одній з вупоклистей твердого покриття Жуки зупиняються. Що сталось? Та фігня, ми кардан обірвали. Зрозуміло, що це не проблема, як і в кожному Л-200 є ступиця в сборі так і в кожному УАЗі є кардан. відкрутити чотири болта, це справа п’яти хвилин. Відкрутити - так, а прикрутити це 3 години. Мости уазівські - коробки і кардани ізудзовські, і з москвічовськими хрестовинами. В селі знайшли все, і свердло, і станок, але станок на 380 не запускався в котельній, для підключення відрубали котельню
, а він падла не запустився. Люди добрі провели до майстра з токарним верстатом, зваркою і т.п. і т.д., але конус забрав брат. Мінінгіту купа, але люди в нас добрі і рукасті і тому через 3 години ми рушили далі. Як завжди, дорога з нем’яким покритям, змушує користуватись лебідкою, і ми нагло ними користувались. Доки одна з них, не сказала гав і з м’ясом не злетіла з кріплення. А шо нам? В нас ще дві лебідки, три хайджеки, два сандраки. Отак повзком по півтора хайджека в годину ми рухались до перевалу, але через деякий час перевівши хайджекі в кілометри зрозуміли, що восьме березня не за горами, а за наступним поворотом. І вирішили повернути. Жук видерся на первал, та підтвердив думки про восьме березня. Ми спокійно сповзли в Воловець та полягали спати. Наступний день зустрів нас Вехньоверецьким перевалом, дорогою Тухолька - Лавочне, славськими туристами, але відсутністю дороги з не м’яким покриттям.
Думаю Руна, як і Великий Камашиваха, вберігла нас від зустрічі восьмого березнч на три місяці раніше.
От так коротко. Давайте фото.