ЄвроМайдан

[ZUB]

katiskhuyam.gif

ти сам малюєш??? получається непагано

[Volodymyr]

Ні. Це не моє. Малює Філ.

[pilgrim]

Игорь Сторчак: «В Украине разыгрывается очевидный сценарий»
http://mediananny.com/raznoe/2303230

Директор FILM.UA Distribution Игорь Сторчак, действуя в привычном поле, проанализировал ситуацию в Украине как сценарий. Вот что у него получилось.
«В Украине разыгрывается сценарий. Попробую свести хронологию стадий развития. Специально выношу за скобки фактор "кто это сделал" - вариантов куча, и я не владею информацией. Поскольку это сценарий, попробую разделить его на части.

1 стадия "Экспозиция": 30 ноября 2013 года, после неудавшегося Вильнюса народ разочарован, но никаких намеков на митинги не было. В ночь на 1 декабря неизвестные "Беркутовцы" неоправданно жестоко избивают кучку никому неинтересных студентов. Оппозиция зовет на "народное вече". Итог - через полтора дня на улицы выходят сотни тысяч взбешенных человек. Некоторые говорят о миллионе. Такой цифры не ждал никто.

2 стадия "Завязка": 1 декабря 2013 происходит попытка спровоцировать толпу на кровопролитие на Банковой. Неизвестные русскоязычные радикалы (называющие Порошенко ментом, а значит не знающие одного из самых публичных политиков Украины) на неизвестно откуда взявшемся экскаваторе, с цепями, файерами пытаются избить курсантов Внутренних Войск, при этом Беркуту полтора часа (!!) не дают команду "фас", доводя их до кипения. В результате взбешенный "Беркут" зверствует. Народ на атаку спровоцировать так и не удалось, зато "Беркут" избивает невиновных, десяток людей в тюрьме. Все это снимает с очень удобного ракурса в Администрации Президента Российское ТВ. Итог: народ начинает ставить палатки на Майдане, суды пикетируют, "Беркут" уверен в том, что митингующие - радикальные уебаны, народ на Майдане уверен, что "Беркут - кровавые отморозки.

3 стадия "Усложение": 11 декабря 2013 года, когда накал постепенно спадает, и начинаются "круглые столы" , когда приезжают всякие Нуланды, Эштоны и прочие ЧипэндДейлы и встречаются со всеми-всеми-всеми, и якобы есть шансы о чем то договориться, "Беркут" коряво пытается зачистить Майдан. При этом их явно держат на коротком поводке, и на дают команды "фас", до утра людей на Майдане лихорадит, в церквях бьют колокола, народ со всего киева в 2 часа ночи просыпается и идет на Майдан. В результате так ничего и не происходит. Итог: Народ, постепенно терявший "революционный запал" снова горит праведным гневом, строит трехметровые баррикады, НурландоЭштоны охреневают, президент уходит в окончательный игнор Запада. "Беркут" обозлен "если бы нам дали команду, мы бы вас порвали".

4 стадия "Поворотное событие": Проходит почти месяц. През слетал и получил за что-то у Путина 15 ярдов. Уже прошли новогодние праздники. Народ на майдане устал и разочарован. Людей меньше. Есть много людей, которые декларируют, что готовы стоять до конца, но витает ощущение, что Майдан неумолимо "сдувается". И вот 16 января - с нарушением всех норм в Верховной Раде принимаются "диктаторские" законы. Все в ахуе, включая тех, кто их принял. Народ снова группируется. Все понимают, что через пару дней их могут совершенно законно разогнать. 19 января объявляется "последнее вече", на котором оппы жуют сопли, а в это время люди, очень похожие на провокаторов с банковой 1 декабря (те же кричалки, тот же возраст, те же методы) предпринимают абсолютно глупую попытку прорвать плотную шеренгу Внутренних Войск и "Беркута". Попытка бесцельна - нет никакого смысла в воскресенье идти к пустым зданиям. Милиции слишком много. Народ, от отчаяния, бездействия и утомленный соплями оппов идет на провокацию, и возникают уличные бои, народ швыряется бутылками с зажигательной смесью. Около 40 сотрудников ВВ травмированы, сотни митингующих - ранены. В Крещение Христово, что само по себе цинично, в мороз около -5 подгоняют водометы. Кличко едет к Презу, тот тянет время. Итог - новый виток агрессии. Народ еще больше ненавидит "Беркут", "Беркут" готов разорвать на части "майданутых". Накал страстей растет.

5 стадия "Кульминация?": Начинается вообще нечто невообразимое, Киевляне, украинцы да и вообще никто из цивилизованных людей такого не могли себе представить в страшном сне. На улицы города выходят "титушки", на них киевляне устраивают "сафари". Ловят, приводят на Майдан. Тех бьют, но не зверствуют. 22 января - в День Соборности (новый праздник независимой Украины, день единения) целенаправленно убивают 5 человек. Стреляют снайперы (огнестрельные ранения в область сердца и в голову). Одновременно начинают "вывозить в лес" активистов, раздевать, зверски избивать. Убивают львовянина, кандидата наук. Останавливают машины Автомайдана, разбивают их, иногда сжигают машины, людей раздевают на морозе и изощренно пытают. То же делают с ранеными, которых отвозят в больницы. В интернете выкладывают видео, как голого активиста "Беркут" выводит из автобуса, фотографируются с ним, видно что до этого его избивали. Судя по всему, эта стадия еще не завершена, ходят слухи о планах "убить курсанта внутренних войск и свалить вину на "майданутых" радикалов", слухи о жесткой зачистке, о каких то новых российских более мощных гранатах, о наборе "апгрейднутых титушек" - настоящих зеков из колоний, о том, что в форме "Беркута" ночью на улицы выходят российские "ОМОНовцы", этим объясняют невиданную жестокость. На Майдане обстановка резко радикализруется. Итоги подводить рано, но ясно одно - взаимная агрессия в Киеве достигла максимума.

6 стадия "Развязка"..... Она нас ждет.

Что мы видем в накопительном итоге? Происходит постепенное целенаправленное нагнетание обстановки, людей доводят до кипения, но не подавляют восстание, а подталкивают к взрыву. Очевидно, кому-то нужен настоящий серьезный конфликт в стране, а лучше гражданская война. Оставим в стороне - кому это нужно. Лучше ответить на вопрос - что делать нам, украинцам, чтобы этого избежать. Как противостоять этой очевидной манипуляции?

Первое - понять, что это может быть не спонтанный набор событий, а проводимая кем то игра.

Второе - осознать и убедить окружающих, что людей пытаются столкнуть лбами и натравить одних на других: Восток с Западом, митингующих с милицией. Как бы ни было сложно, попытаться понять сторону "мнимого" противника. "Майдановец" - пересиль себя, несмотря на видео с голым активистом и попробуй понять "Беркута", сторонник ПР - выйди за рамки и хотя бы пойми почему люди вышли а Майдан.

Третье - не делать того, что от нас хотят манипулирующие. Не играть в их игру, как бы не хотелось, гасить эмоции и сначала обдумывать, потом действовать. Нас толкают убивать - значит не убивать.

Четвертое - разработать свой сценарий действий, играть свою игру и реализовывать ее, на всех уровнях - личном, коллективном. Отфильтровывать "вбросы" и борясь с эмоциями. Задача - чтобы в конце сценария был наш, украинский хэппи-энд».

[Dikiy]

Все эти "сценарии" в новорожденных статьях направлены только на одно- посеять смуту и заставить сомневаться.
Наивно полагать, что всё происходящее- это случайные события. Нет, это не случайно. Но реального "сценария" вы не прочитаете в СМИ. Да, он есть, и кому-то это выгодно, но это вовсе не значит, что это не выгодно простым людям, кто сейчас борется за Свободу. Ясное дело, что в современном мире абсолютной свободы не может быть в центре Европы, это вам не Исландия. А вот абсолютная диктатура- очень даже может. И этому масса примеров была и есть (Белоруссия, из действующих)

Так вот, что я думаю.
Каждый настоящий гражданин Украины в этот сложный момент, должен действовать "керуючись внутрішніми переконаннями", вместо того, чтобы "думать, кому это выгодно".....

Хлопцы!
Патриоты прошлого века об этом моменте только мечтать могли, уже почти 100лет как Украина пытается получить настоящую Независимость. Не дадим бандитам захватить, и подчинить Украину!
Невсеремось! Другой шанс может быть ещё не скоро!
Слава Україні!

[pilgrim]

Майдан глазами милиции и Беркута
http://zyalt.livejournal.com/984379.html



Сегодняшний пост возможно не очень понравится тем, кто стоит два месяца на Майдане. Если сейчас вы живете революцией, то дальше лучше не читать. Сегодня у нас взгляд с другой стороны баррикад. Мы же здесь посты пишем не для того, чтобы лайки собирать, а чтобы показать объективную картину.

Когда находишься на Майдане тебя захватывает эйфория. Это как на стадион или концерт прийти. Даже если ты совершенно посторонний человек, уже через несколько минут ты начинаешь вместе со всеми болеть за общее дело. На Майдане действительно собрались тысячи людей объединенными одной идеей, искренних, готовых за свои идеалы умереть. Это очень круто и я завидую украинцам, что у ни получилось.

Сегодня мы попытаемся выйти с Майдана и посмотреть на события с другой стороны.

По другую сторону баррикад же тоже стоят люди и у них своя правда. К сожалению, пообщаться с Беркутом почти невозможно. Стоит только приблизиться к ним, как они угрожающе направляют на тебя оружие. Командиры иногда дают комментарии. Солдатики внутренних войск более общительные. Вчера во время перемирия я сходил на другую сторону и поговорил с милицией, которая уже пятый день защищает правительственный квартал.

читать продолжение + много фоток

[ярко]

Паша,ти звичайно вибач,але хіба може обєктивно змалювати ситуацію пан Варламов з Москви? Щоб зрозуміти цих людей, які зараз стоять на барикадах,потрібно бути в їх шкірі,жити в країні,яки прогнила корупцією,де з людини роблять верблюда з любої причини.Народу це все НАБРИДЛО!
Я був свідком картини,ще коли на стадіоні Україна, на короні,був ринок.Мужчині кишеньковий заліз в кишеню.Мужик його злапав на гарячому,за що поплатився.Його побили за те, що він впіймав злодія за руку.Подібний сценарій.Люди не хочуть віддавати своє,відстоюють свою гідність,і своїх дітей, за що їх вбивають.І пояснення, що кишеньковому також треба їсти-не приймається.
Паша, хоть ты мне друг-но истина дороже

[Volodymyr]

Беркут

З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині —
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: "Де правда та? Де ти, великий боже?
Всі зорі збігла я, атоми всі в природі
Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі.

В блакиті він завис недвижний, розпростертий,
Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.
Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,
Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь- кров пролити.
Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:
Таж над тобою тож завис беркут нестримний!
Він не хибне тебе, хоч як високо висить!
Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?.

Ось рушив він. Пливе без маху крил в блакиті,
Мов човник Долі тче днів наших пасма скриті.
Спокійно колесить, знижаєсь, знов зриваєсь.
За хмару криється, в лазурі розпливаєсь.
Лиш острий крик його вістить, що він голодний!
Так в час тиші не раз прорветься плач народний.
І защемить в душах вельможних біль таємний,
Мов землетрясіння віщун, той грім підземний.

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боїться слабша твар,
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!
І ось блищить мій кріс — ціль добра, вистріл певен,
І вбійчеє ядро під хмари понесе він.

І замість нести смерть згори на земне ложе,
Ти сам спіткаєш смерть під хмарами небоже.
І не як божий суд, але як труп бездушний
Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.
І не остатній ти! Нас є стрільців стосот;
І все, що звесь беркут, полоще кров’ю рот,
Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, —
Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.
А труп бездушний ми без жалю, без промови
Ногою копнемо й підемо дальш на лови.

Іван Якович Франко, 22—24 травня 1883

[pilgrim]

Паша,ти звичайно вибач,але хіба може обєктивно змалювати ситуацію пан Варламов з Москви?

Да, может. Почитай другие его посты в ЖЖ про евро майдан ... данный пост был именно про взгляд с другой стороны (со стороны милиции).

[nick2121]

Паша,ти звичайно вибач,але хіба може обєктивно змалювати ситуацію пан Варламов з Москви?

Да, может. Почитай другие его посты в ЖЖ про евро майдан ... данный пост был именно про взгляд с другой стороны (со стороны милиции).

[Volodymyr]

Паша,ти звичайно вибач,але хіба може обєктивно змалювати ситуацію пан Варламов з Москви?

Да, может. Почитай другие его посты в ЖЖ про евро майдан ... данный пост был именно про взгляд с другой стороны (со стороны милиции).

http://ehorussia.com/new/node/8689

Я был поражен до растерянности, а уважение к восставшим стало безмерным
24 января, 2014 - 17:25

На имя редакции пришло письмо, публикуем его без изменений.

"Сегодня ночью я смотрел трансляцию с Майдана.

Все уставшие, много дней ведь они там как пчелы работают. Это примерно также как вычерпывать воду из реки и не видеть очевидного результата. Да еще на холоде, полумокрые и не только от водометов, ведь горящие костры растапливают снег и под ногами болото.

Эти смерти... А ведь помимо смертей множество раненых, побитых, да еще и похищения за чертой майдана и пытки, издевательства и унижения.

И вот они полдня ожидали результаты переговоров, которые все откладывались и откладывались.

Етественно, что это давило на волю, ведь почти каждый, наверное, мечтает сменить эту довольно рискованную обстановку на диван у себя дома. Ведь у каждого в голове могла уже картинка нарисоваться, что они сделали все, что могли и даже больше, то есть согласиться от внутренней усталости и длительного напряжения на копромисс. И этот компромисс Янукович самоуверенно им подсовывал, как царь холопам. Так сделали бы в России - согласились бы, успокоив свою совесть и положившись на судьбу. И так делали, достаточно вспомнить наши протесты, и я был уже к этому готов и ничуть не сомневался в исходе.

Но когда они стали голосовать....! я был поражен! Я первые несколько минут думал, что я не так понял по-украински. Я стал искать на других информационных лентах сообщения по-русски, чтобы убедиться, но этих сообщений еще не было (прямая трансляция). Я был просто поражен их волей. Это было просто непостижимо! Все, как один....и без командиров, идеологов!

Потом, после того как голосование закончилось, камера показывала толпу. Люди разбились на кучки и между собой обсуждали. Спустился со сцены и Тягнибок, именно он проводил голосование, и как я понял, сам не ожидал именно таких итогов. Было видно, что он не готов осознать произошедшее, хотя на сцене, когда выступал, сумел этого не показать.

Он напряженно ходил взад-вперед, и тут к нему подошел корреспондент, спросил его мнение об итогах голосования. Тягнибок довольно раздраженно высказался, но старался себя сдерживать. Нужно сказать, что сдержанность у них вообще у всех замечательная, наши бы уже давно передрались. На высказывания Тягнибока последовали реплики со всех сторон, там же все кучно. Тягнибок что-то отвечал, стал более резким. Аргументировал свою позицию тем, что завтра власть намерена арестовать не менее тысячи протестующих, а потом еще и еще, и что он хотел предотвратить это. На что ему отвечали, что не в его силах поменять совесть у властей и у них только один выход - перемога, то есть победа, а не сговор. Тягнибоку посоветовали держать себя в руках, он стал оправдываться, что он спокоен.

А потом было еще замечательней. Эти люди после двадцатиминутного перерыва на обсуждение, после голосования, построились в колонны и молча пошли в ночь (это нужно было видеть!!!) строить новые барикады, расширять территорию майдана. Они шли навстречу опасности и тяжелому труду молча, но все как один. Эти баррикады росли как грибы, облепленные людьми как муравьями. Работали абсолютно все, никто не стремился быть старшим над кем-то, много женщин. Я примерно засек время, баррикада возводится за полчаса, высотой более двух метров и по всей ширине улицы. Это все просто завораживало, они как пчелы. И командиров вроде бы нет и каждый знает свое место и что делать.

Глядя на все это, их просто невозможно не уважать. Это вызывает даже не уважение а нечтто большее - преклонение перед их волей и стремлением. Это - не холопы и не рабы.

Если вчера я думал, что наступил перелом, и я исходил чисто из анализа оперативной ситуации, то посмотрев на них ночью..... я теперь абсолютно уверен, что банде там конец. И очень плохо им же, что они этого еще не поняли.

Восхишаясь украинцами, я с сожалением понимал, что в России такое невозможно. Нет, мне, конечно, очень хочется верить, что и мы на такое способны, но желание верить это одно, а смотреть вокруг - другое.

Вчера я увидел, что оказывается, есть что-то такое, перед чем банда бессильна. И украинцы это поняли. У них направленность на внутреннюю свободу, на достоинство всех и каждого. Они любят свою страну как свою родину, а не как поместье своего хозяина, как в России.

Ночью я убедился, что они победят. Другой вопрос, насколько абсолютной будет эта победа и позволят ли им заниматься мирной жизнью или надолго ввяжут в конфликт. Если им судьба позволит сразу перейти к восстановлению страны, то они как пчелы довольно быстро сделают ее цветущей. Теперь я верю, что эти люди смогут все.

Фактически получается огромное противопоставление путинскому режиму. Это будет настолько очевидно и контрастно рядом, настолько будет высвечивать абсурдность и нелепость кремля, что это просто несовместимо."

[Volodymyr]

http://sonyaba.livejournal.com/134479.html
Папа.

Больше всего сейчас мне не хватает папы, который всегда мог все мне объяснить, или строго сказал бы: "Читай первоисточники". Я каждую ночь задаю ему все те вопросы, которые мы задаем друг-другу. Папа был историком по образованию, журналистом по профессии и публицистом по сути. Он родился в Купянске, закончил Харьковский Университет, работал в Донецке, на Сахалине и в Таджикистане, а последние 25 лет жизни во Львове. Вчера я опять перечитала его книгу. Она вышла посмертно. Это сборник его статей. Последняя написана в июле 2001 года. В ноябре 2001 года папы не стало. Но он успел все объяснить, а мы не успели за эти 13 лет сделать то, о чем он так просил.

Прощання з двадцяти століттям.
Україна (уривок)

Не можна сказати, що ХХ століття було до України зовсім не прихильне. Так, наша земля пережила дві найстрашніші світові війни, дві революції, два голодомори, й отримали два шанси утвердити свою незалежність, перетворитися з малоруської території на справді суверенну державу. Як наші предки та ми самі скористалися цими шансами?

Перший шанс, як відомо історія підкинула нам у 1917 році. Сформувалася центральна Рада. Потім настала доба гетьманату. На зміну їм прийшла доба директорії. Ті всі ці владні інституції виявилися ненадійними, хиткими. Попри всі помилки, вони прагнули утвердити державність, але палке бажання, не змогло спертися на силу - масову свідому підтримку населення. Якась частина цього населення, заколисана більшовицькими гаслами, ділила поміщицькі землі, грабувала фабрики, цукроварні, інша подалася у загони Нестора Махно утверджувати анархістське безладдя, а ще інша у лави Червоної армії. .. А тому невеликі збройні сили УНР не мали ніякої можливості вести успішні бойові дії зразу на три фронти - проти червоних, проти білогвардійців та проти поляків. УНР припинила своє існування. Перший шанс, наданий історією, було втрачено.

І досі історики ставлять собі сакраментальне запитання: хто винен? Питання одне, а відповідей багато. Винні більшовики? Так. Лідери УНР? Безперечно. Гетьман? Авжеж... Населення? І населення винне, бо виявило себе лише населенням, а не народом, об'єднаним навколо національних лідерів та національної ідеї. А чому так склалося? Та тому, що процес формування української нації був загальмований. І не стільки русифікацією, як змалоросійщенням, тобто постійного культивацією комплексу меншовартості. І "глупому хахлу" ну дуже не хотілося бути "глупим хахлом", а Голохвостому ну так вже хотілося стати Галахвастовим!

От у таких умовах і відбувалося те, що ми сьогодні називаємо процесом формування національної еліти. І вона сформувалася за образом та подобою самої нації, тобто яка нація - така й еліта.
Так біло на початку століття. А що в кінці століття? Ті ж самі проблеми тільки помножені на 70 років "соціалізації", "комунізації", "інтернаціоналізаці", "совєтизації"... І це далося взнаки: Галахвастових порівняно із 1917 роком побільшало на кілька порядків. І ми знову впритул підійшли до проблеми НАЦІОТВОРЕННЯ. І ту я цілком поділяю погляд професора Анатолія Свідзинського:
"... актуальнм для нас є сучасний процес українського націотворення. Вже сама постановка питання виходить з того, що формування української нації ще не закінчилося. Констатація цього факту зачіпає самолюбство деяких національно свідомих українців, хоч насправді мало б лише підсилювати енергію державного будівництва, культурного розвитку, мобілізувати на дерусифікацію в усіх сферах нашого життя. Нація без держави, як і держава без нації, неможлива. Лише проголошення державної незалежності врятувало українців як етнос".
Так, врятувало.. На якийсь час. А тепер потрібен рух. Ні не партії під такою назвою, а саме рух на шляху національної ідентифікації державотворення, розвитку культури, поглиблення духовних процесів. А от буде той рух чи ні - залежить від національної еліти, національно свідомої інтелігенції. І от з тим, як кажуть росіяни, у нас "напряжонка". Навіть гірша, ніж у 1917 році.
Тоді, на початку століття, молодій українській державі явно не вистачало досвідчених управлінських кадрів, тому від багатьох рішень тодішніх зверхників віяло не професіоналізмом,а такою собі сільською самодіяльністю. Але які претензії можна висувати до історика Грушевського , журналіста Петлюри чи письменника Винниченка? Так вони не мали досвіду управління державою і частенько керуватися у своїх діях не здоровим глуздом, а лише емоціями. Так, вони сповідували соціалістичні у найромантичнішому їх виразі.. Так, вони наробили купу трагічних помилок. Але ці діячі ЛЮБИЛИ УКРАЇНУ. Вони знали і поважали її історію. Вони вірили у її майбутнє. А головне ВОНИ БУЛИ ЧЕСНИМИ - перед собою, перед Богом, перед людьми, їм ніхто не може закинути, що вони брали хабарі, проштовхували на високі посади своїх клевретів, або підпільно торгували державною власністю. І хоча вони були абсолютно несхожі характерами, ідейними і політичними уподобаннями, але ВСІ ВОНИ БУЛИ ІДЕАЛІСТАМИ. Вони намагалися вибудувати ідеалістичне суспільство, ідеалістичну державу і тому не могли не зазнати нищівної поразки.
А от тепер все не так. Хоча на початковому етапі визвольних змагань кінця ХХ століття ми бачимо тих же ідеалістів, більше відомих як дисидентів. Тоді маховик української державності розкручували такі люди як В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Іван Дзюба, Валентин Мороз, брати Горині та багато інших інтелігентів-ідеалістів, що хоч і пройшли через школу репресій, але не пройшли через школу державного управління. Вони всім нам грудьми прокладали шлях до незалежності, а за ними сунула вже торованим шляхом велика юрба жадібної до влади номенклатури. Галахвастови швиденько перефарбувалися у Голохвостих. І тепер саме вони на пострадянському українському просторі взяли на себе відповідальність іменуватися національною елітою.
І от що цікаво в оцінці сучасної української еліти інтелектуали (із різним світоглядом) не сперечаються між собою, а лише доповнюють одне одного.
Володимир Малинкович, політолог:
"Саме вони - наскрізь корумпована влада і злодійкуваті "грошові мішки" - і визначають (за підказкою тих, хто їх обслуговує), кому бути нашою елітою. Ось і потрапляють туди люди, цілком позбавлені тих рис, що зазвичай властиві інтелігенту. Ні громадянської доблесті у них не повинно бути, ні етичних пріоритетів, ні вільного незалежного погляду на те, що відбувається в країні і в світі. Де удачливі бізнесмени і колишніх комсомольсько-партійних діячів, співробітників КДБ і кримінальних злочинців, котрі не дуже-то шанують закон, це вчорашні марксисти, котрі сьогодні не пропускають слушної нагоди облаяти Маркса, це інтернаціоналісти, котрі несподівано більше за все полюбили національну ідею, це продажні журналісти, котрі живуть за рахунок статей "на замовлення"... Коротше, пробачте за грубе слово, пройдисвіти. Навряд чи по порядна людина захотіла б потрапити до такої компанії"
Володимир Войтенко, професор, лауреата Державної премії:
" У реальному суспільстві є й завжди будують політичні адміністративні, економічні, військові і й технологічні менеджери. Це й є функціональні еліти. Конкуренція еліт і їхня динамічна рівновага є передумовами демократії. Якщо, звичайно, конкуренція не передбачає концтаборів, а рівновага - кладовища. Марксизм-більшовизм їх передбачає, бо наперед відомо, хто є "гегемон", а хто "ум, честь і совєсть""
... Це вже звучить банально, але правди ніде діти: нинішня криза в Україні це насамперед криза еліт. Від СРСР ми успадкували номенклатуру, яка не мала таланту і совісті, а за роки незалежності втратили ще й страх. Від СРСР ми успадкували інтелігенцію, яка значною мірою втратила роль духовного стрижня нації, ставши лише посередником між номенклатурою і народом, а за роки незалежності взагалі перетворилася на зубожілих "бюджетників"... Їхній світогляд примітивний, як пісня Джамбула, і фальшивий, як рекорд Стаханова. У книжці, написаний півтори роки тому, я дав таке визначення: "еліта - це погані, які оголосили себе найкращими, бо хороших немає". Боюся, що ця дефініція не застаріла"
Не менш цікавий погляд професора Войтенка на нашу парламентську еліту:
Третина депутатів іде курсом національного відродження, третина цікавиться лише політичним курсом Кремля, а третина поглинута обмінним курсом американського долара".
Ще більш критично ставиться до наших парламентарів відома письменниці Оксана Забужко:
"Один термін у парламенті - і людина повністю втрачає почуття реальності. Вони там весь час обговорюють, хто з ким проти кого дружить, хто про кого що сказав, які де інтриги, і якщо ще додати, що їм треба колись перечитувати ті закони, за які вони голосували, то 25 годин на добу повної занятості забезпечено".
А стан нашого суспільства на думку Оксани Забужку має приблизно такий вигляд:
" там де немає лицаря, там приходить пахан. Я не вірю в солідарність кримінальної зграї. Тут є ще одна проблема. Ми вийшли з кримінальної держави. "Союз нерушимий республік свободних" був побудований, починаючи із самого жовтневого перевороту, - акції, до речі глибоко беззаконної,- як кримінальна держава. Ставка робилася на кримінальні елементи, структура правлячої партії імітувала "малину". Сталін - "хазяїн", як він любив себе називати, - це "хрещений батько" за всіма культорологічними розкладами. Згадайте Солженіцина: є "мала зона", а є "велика зона" - на шосту частину земної кулі... Коли зараз починаються плачі - "что сєйчас дєлаєтся", дивуюся - нічого ж нового не робиться. Просто те, що відбувалося в більш менш завуальованих формах, вийшло на яв і розквітло пишним буйним цвітом".
Ще рішучішим у своїх оцінка виступає багаторічний в'язень сумління ( 23 роки таборів) Петро Рубан:
" Я гадаю, що великою помилкою Чорновола, Драча, великою помилкою Руху є саме те, що вони пішли на компроміс із цією владою, а влада їх просто цинічно використала для створення власного демократичного іміджу. Я все своє життя присвятив тому, щоб Україна стала незалежною державою. Але зараз є тільки фантом "незалежності".
Сьогодні Україна сприймається в світі як злочинна тоталітарна, номенклатурна система, яка пожирає продукт праці не лише власного народу, але й гроші міжнародних фондів, економіки країн, що виділяються на розвиток. Ця система необхідна передусім главі держави, щоб створити клановий захист свого становища й свого статусу викоренити вільнодумство точно так само, як у СРСР".
Але всі ці й подібні міркування -"страшилки" чомусь не дуже лякають населення. Йому хочеться міцної твердої ОДНООСІБНОЇ влади. Раб, що звик до рабства, не хоче з рабством розлучатись. Він не вірить у демократію, він її не визнає. І не показав не тільки останній референдум "з народної ініціативи", а й численні опитування громадської думки. Не так давно, наприклад, незалежна фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс" поставила своїм респондентам питання: "Чи погоджуєтеся ви з тим, що президент має бути главою уряду і взяти на себе всю повноту відповідальності за внутрішню і зовнішню політику, як у США?" І що? 61 відсоток опитаних підтримав цю ідею, і тільки 7%відсотків висловилися за те, що президент мучить бути лише главою держави, "символом нації".
Якщо ми не втратимо незалежності і сповна використаємо другий шанс, який нам подарувало ХХ століття, то й столітті ХХІ нас чекає величезна тяжка робота. Нам треба побудувати не тільки економіку, суспільний лад, алей самих себе. Ми можемо і мусимо згуртуватися у політичну націю. І з оптимізмом дивитися у майбутнє. І тому ці нотатки я хочу закінчити словами Анатолія Свідзинського:
"На чому може грунтуватись наш оптимізм? Його джерелом є факт незнищенності українського духу, широкий і міцний вплив української культури - людяної щедрої, здорової, життєдайної, культури, яка зберегла глибокий зв'язок з природними силами, землею, космосом. Вона породжує в кожному поколінні чимало людей з твердою поставою у житті, готових віддати свої здібності і таланти розбудові української нації. Очевидно,що кількість національно свідомих людей в Україні ще недостатньо велика, щоб можна було впевнено дивитися у майбутнє, але число їх збільшується і, попри всю дефектність нашої нинішньої держави, збільшуватиметься надалі. Однак все це потенції, які ще треба вміти реалізувати".

Липень 2001, Леонід Сотник

[Volodymyr]

За что не любят "Беркут"

Среди всех шокирующих кадров событий в Киеве, которые потрясают Украину и мир, меня "убила" одна, казалось бы, ничем особым не примечательная сценка. Непримечательная в том плане, что речь не идет о побоище, жутких ранениях, пытках или издевательствах. Но которая намного ярче демонстрирует смысл происходящего, чем пылающие автобусы и горящие правоохранители.

Эту сцену случайно засняли операторы польского ТВ ( http://youtu.be/PmpBD_MoeAw?t=5m5s ). На 5.05 минуте отчетливо видно, как группка граждан – девочка, молодой мужчина и пожилой гражданин – жмутся к стене здания, чтобы пропустить бойцов МВД, спешащих "в бой". Судя по картинке, речь никак не идет о протестующих – так, три обывателя, спешащие по своим делам и волей судьбы оказавшиеся на пути "Беркута".

И вот один из "правоохранителей", проходя мимо этих граждан, мимоходом оборачивается и плюет в лицо одному из них. Просто так. От нечего делать. И спокойно идет дальше. Вытирая слюну с лица, идет своей дорогой и оплеванный товарищ – а что ему еще остается делать?

Я никому не судья, но что-то подсказывает, что ни солдат, служащий своему народу, ни просто мужчина так не поступает. Так поступает жалкое создание, ощутившее безнаказанность и каплю власти, и в своем ничтожестве упивающееся этим.

И в силу врожденного скудоумия оно даже не понимает, что, вполне возможно, своим презрительным плевком в одну секунду сделало из равнодушного (а может быть – и лояльного к власти) обывателя кровного врага. Врага этой власти и всех, кто ее представляет.

Потому что любой человек, имеющий хоть каплю самоуважения и сохранивший хотя бы намек на чувство собственного достоинства, не забудет этого плевка себе в лицо никогда в жизни. А потому власть, относящаяся так к своим гражданам, начиная с уровня рядовой сошки в погонах, обречена.

Собственно, эта сценка – яркая иллюстрация того, чего хотят сторонники Майдана: жить в державе, которая не плюет тебе в лицо в прямом и переносном смысле. Жить в стране, в которой можно себя уважать. И кто осмелится осудить их за это?

http://youtu.be/PmpBD_MoeAw?t=5m5s

[Volodymyr]

[nick2121]

[Meris]

всем привет,
и какие у вас мнения, ожидания, прогнозы по ситуации ? так между нами джиперами говоря, без пропоганды политиков... или где какие линки на правдивое освещение событий по вашему мнению ? а то у нас тоже кипят дискусии...